Казка про Тарасика – мандрівника
Між розкішних лугів, широких степів, садів, байраків розкинулося невеличке, квітуче, заповнене сонячним сяйвом село. Усі мешканці цього села були добрі, лагідні, уважні одне до одного люди. Жив тут в одній з хатин маленький хлопчик Тарасик. Батьки були його кріпаками, тобто невільними людьми. Маленький хлопчик з дитинства бачив ту кривду, яку чинили пани з іншими селянами і бунтувався в душі.
І от лихо: помирає його мати. Залишились тільки надія, святий її образ в його очах. Батько одружується вдруге. Життя веселого, безтурботного хлопчика стає темним, злиденним, над яким повисли чорні хмари. Одинокою потіхою залишається дівчинка – сусідка, біля якої навіть похмурий день ставав сонячним, барвистим.
Одного дня Тарасик вирушив у далеку мандрівку. Він пішов у світ, щоб здобути волю своєму народові, що його гнобили жорстокі пани. Мандрував він українськими селами, не шукав легких доріг, бачив багато обману і лукавства, і болем сповнювалося його серце.
Під час мандрівки Тарасик зустрів у лісі оленя з золотими рогами. Той сказав хлопцеві, що далеко між небом і землею висить країна, стоїть палата. В тій палаті живе царівна – дівчина, що звуть її Воля. Стережуть її величезні зубаті пси. Царівна жде, щоб відважний лицар визволив її з неволі. Бо без Волі народ попаде у неволю ще тяжчу, а якщо зможе визволити, то його народ стане вільний, могутній.
Тарас вирішив визволити царівну. Він розпрощався з оленем і вирушив у дорогу. По дорозі зустрів орла з золотими крилами та срібними кігтями. Орел дав хлопцеві крилатого коня, що приніс йому шолом, меч і щит. Кінь поніс хлопця понад хмарами. В темному лісі сказав йому, щоб ішов три дні до височенного дуба, який верховіттям сягав хмар. Тарас знайшов дуба – дерево світу – і почав по ньому лізти вгору, щоб дістатися до замку царівни. Люди остерігали його, що жодна людина туди не доходила. Проте хлопець не злякався…
Подався Тарасик у важку дорогу. Врешті розвиднілося довкола, розступилося галуззя верховіття, і Тарас став перед палатою. Тут заступило йому дорогу тринадцять вартових із залізними мечами та величезні зубасті пси.
– Ось він! – крикнув один.
– Таки прийшов! Ждемо тебе тут усі разом! Тут буде тобі кінець.
Хлопець не злякався. Добув меча і крикнув: “ Чи довго ще на сім світі катам панувати?” Виступили вперед п’ятеро, але золотий панцир Тараса осліпив їх. Махнув мечем – п’ятеро голів покотилося по землі. Виступили ще троє, і знову побив їх хлопець. Він скинув шолом і подався до замку. Назустріч йому вийшла надзвичайної краси дівчина: волосся – золото, очі – сині, як незабудки, чобітки червоні, шиті перлами.
– Дякую тобі, козаче, – промовила, – що ти визволив мене і мій народ з неволі. За це все золото в моєму царстві буде твоє, і багатий будеш на ввесь світ.
– Дякую тобі, дівчино, за твою ласку, але я не ласий на золото і багатство. Тоді я багатий – як буде серденько по волі гуляти.
– Дивний ти, хлопче! – сказала дівчина. – Я зроблю так, щоб твоя чарівна зброя, яку ти носиш у серці, завжди перемагала.
Справдилися слова царівни. Усіх ворогів, яких він зустрічав на шляху своєму, він завжди перемагав. До нього почали долучатися і інші борці за долю народу. І залунала слава на весь світ про славного лицаря, визволителя свого народу. Довгі роки після його смерті славні лицарі Тараса користуються його чарівною зброєю – Вільним Словом – і перемагають запеклого ворога.
