***

Шумить, радіє і сміється ліс…

Дуби, осоки, клени буйнолисті

Сліпучо-біле убрання беріз

І квіти, що розкинулись барвисто.

А навкруги усе вирує в метушні,

Стрибає неслухняно білка-мандрівниця

Птахи ведуть розмови голосні

Ховається в нору руда хитра лисиця

В червоній шапці дятел-трудівник

Постукує по стовбуру завзято

Аж раптом стихло все, напевно грибівник,

Пройшовшись лісом, налякав звірята.

Але ще мить, і знову до роботи

Візьмуться метушні тварини,

Такі у них завдання і турботи-

Зберегти ліс й допомогти людині.

ЛІС У РІЗНІ ПОРИ РОКУ

Весною ліс прокинеться,

Оживе все навколо,

Трава ось-ось розкинеться,

Й дерева вже не голі.

І влітку чарівливістю

Цей ліс нас привітає,

В траві гриби з’явилися,

Та й сонце припікає.

Аж раптом прохолодою

Нам осінь повіває,

І золотою ковдрою

Усе навкруг вкриває.

Та тут настала зимонька.

Пора нам зустрічати!

Дерева, крім ялиноньки

Вже поскидали шати.

Чи в зиму чарівливу,

Чи в літо загадкове

Наш ліс буде чудовий

У будь-яку пору.

ЛІСОВА КАЗКА

Як чудово гуляти по лісу у ранкову пору! Усі дерева, кущі, трави наче прошиті золотими нитками сонячних променів. Пахне грибами, дощем, і ще чимось таким незвичним, приємним. Саме у таку пору я ходила з мамою по гриби. Цей момент я згадую з усмішкою, адже всі, хто бували у лісі, знають: такого відчуття як там, ти ніде не зустрінеш. Та задоволення у лісі я зазвичай отримую не менше від прогулянки, а від збирання грибів. Одного разу я оглядалася на «лісових красенів», аж раптом мені почулося якесь дивне шурхотіння у кущах. З хвилюванням я підійшла ближче, але шум не припинявся. Все ж таки цікавість взяла гору над страхом, і я вирішила дочекатися, аби зрозуміти, що є причиною дивних звуків. Раптом на мій подив звідти вискочила величезна сіра собака. Спочатку я подумала, що то вовк, але вірний собачий погляд ні з чим не сплутаєш. Пес якийсь час дивився на мене чи то з очікуванням, чи то з жалю? Навіть мати, яка була неподалік, перелякавшись, вже стояла біля мене. Та собака зненацька зник знову між кущами і кудись побіг. По дорозі додому я вирішила розпитати в матері про того собаку. Ні на що не надіючись, я раптом почула від неї таку історію…

Ніхто не знає правда це чи вигадка, але ось що я почула про цього собаку.   Неподалік лісу жив старий лісник. Він кожного разу ходив на лісову галявину, аби пересвідчитись, що там усе в порядку. Але одного дня , повернувшись до свого будиночку, він почув неподалік  тихеньке скавчання. Чоловік довго придивлявся, прислухався, аж поки не вгледів у одному кущі шелест. Підійшовши ближче, старий лісник натрапив на маленьке цуценя. Довго не думаючи, він вирішив його прихистити. Минали роки… З маленького цуцика його знахідка перетворилася на дорослу собаку. Чоловік дуже любив того пса, та і тварина, як відомо, віддає хазяїнові тим самим. Окрім того, у собаки була одна особливість: він ні на хвилину не хотів залишати свого хазяїна, тому як тільки бачив, що лісник іде в ліс, як той його швидко випереджав і забігав під  кущ, що на лісовій полянці. Як тільки чоловік опинявся біля того куща,  пес радісно вистрибував та ще й хвостиком виляв. Спершу старий лякався, але потім звик, бо знав, що так собака лише проявляв до нього свою любов. Та минали дні, лісник був уже давно немолодий, прийшов і йому час відійти у кращий світ. На жаль, із смертю хазяїна уже не було кому доглядати за псом. А він ,сердитий , і до сих пір часом буває заскакує в кущі та чекає, коли ж почуються кроки лісника, аби порадувати його своєю  появою зненацька. Але чоловік так і не з’являвся…

Ця історія, почута від матері ,дуже мене розчулила. Через деякий час я з подругами теж пішла до лісу на ту саму галявину. Я пронишпорила усі кущі, але собака там так і не сидів.

Бережіть ліс! Він подарує вам ще не одну незвичайну історію!

НЕЦІКАВИЙ УРОК

Ліси є постачальником кисню в атмосферу. Вони відіграють важливу роль у нашому житті…

     Як же набрид цей урок екології – думала Оксана,сидячи за останньою партою. Ну хоча б дзвінок швидко!

     Кожного уроку тільки й говорять про охорону лісу, начебто це має важливе значення ,– обурювалася дівчина.

      На світі є так багато цікавих речей, а вони ліс обговорюють, – не переставала твердити Оксана у себе в голові.

З початкових класів дівчина була відмінницею в школі, але тепер, навчаючисьу старших класах, вона перестала цікавитись уроками та тим, що на них розповідають. 45 хвилин для неї були мукою. Та і сьогоднішній урок екології не виняток. Як тільки почувся переможний дзвінок,  Оксана вибігла з класу та стежкою почимчикувала додому, навіть нічого не запам’ятавши з останнього уроку. Вдома вона продовжила свій звичний день, занурившись у відеоігри. Та її розваги тривали недовго. Раптом у кімнату зайшла розлючена мати з телефоном у руці. Оксана аж встала з-за столу.

      Що сталося? – тривожно запитала дівчина.

     Твоя вчителька дзвонила! У тебе різко погіршились бали майже з усіх предметів! Ану швидко давай сюди свій щоденник!

На диво Оксана, повільно рухаючись,подала його матері, сама відсуваючись убік.

     Так! Що ми бачимо!? Найгірші оцінки з біології, екології, географії, – з підвищеною інтонацією перераховувала мати, – досить було бити байдики. Негайно бери підручники і починай вчитися!

Коли двері зачинилися, Оксана лишилася сама зі своїми книгами.

      Отже, робити нічого, – засмучено проказала сама до себе дівчина, мимоволі відкриваючи підручники один за одним. Останньою вона взяла екологію, з якої в очі їй кинулися наступні рядки: «Забруднення навколишнього середовища поділяються на три типи».

А то це, напевно, та тема, яку ми сьогодні вивчали на уроці. Нічого тут цікавого немає, позіхнувши подумала Оксана. Уже й стемнілося, напевно час лягати. На столі так і лишилися розкидані книги, а сама дівчина поринула у сон.

Оксані снилась незвичайна картина: вона йде стежкою, що веде до лісу. Навкруги розкинулися дерева: берези, клени, дуби, сосни. Дівчина аж замилувалася красою. Але коли схотіла доторкнутися до кори, як раптом дерево на її очах зсохлося й почорніло, листя опало. Дівчина   з жаху аж зойкнула та почала тікати з усіх сил, але дерево немов переслідувало її, простягаючи до неї страшні  руки   засохлі гілки дерев. Раптом на Оксану нахлинули спогади про те , як вони з друзями пообламували деревам гілки для забави, і вона вперше відчула провину. Але на спогади не було часу, бо їй хотілося  швидше покинути це місце,та раптом вдалині вона побачила вогонь. Не роздумуючи,дівчина підійшла ближче і зрозуміла, що то зграйка підлітків влаштували пікнік. Вона підійшла зовсім близько, але на той момент діти уже почали розходитися, не загасивши за собою полум’я. Несподівано воно почало підійматися все вище, поширюючись далі на суху траву, яка з тріском обгоряла від кожного дотику . Оксанці навіть здалося, що цей тріск схожий на людський стогін, який прохає про допомогу. Дівчина у відчаї хотіла чим швидше загасити полум’я, але не встигла це зробити, бо прокинулася.

Прийшовши зранку  до школи, вона лише й чекала уроку екології, на якому би розповідали про охорону лісу. Тепер це стало їй не просто цікаво, а й важливо.