Галявина звірів

     

1.Незабутня прогулянка

Мальовничі  пейзажі гір, шум струмків надихають людей на написання поезій та романів, на написання музики, якою можна насолоджуватись вічно. І серед гір є невеличке, але незвичайне, село, в якому мешкає не так-то й багато людей,  кожного дня сюди приїжджають люди. Для того, щоб побачитись зі старою вже, але мудрою знахаркою Оленою. Її донька померла,  залишивши своїх чудових  дочок – двійнят  на бабусю.

Одного весняного дня бабуся Олена поралась по дому, а дівчата бігали по подвір’ю.

– Дівчатка, ходіть обідати, а то все остине!

Бешкетниці швидко забігли до будинку . Після смачних бабусиних страв вони прибрали зі столу, одягли білі хусточки з синіми горошинками, взяли сплетені з лози кошики та трішки харчів і стояли біля дверей, чекаючи на  бабусю.

– Куди ви зібрались? – здивовано спитала бабка Олена.

– Як куди? Сьогодні ж п’ятниця, і ви обіцяли показати нам галявину звірів.

– Я вже й забула. Ну , гаразд, ходімо , якщо ви вже так хочете.

Настуня і Яна швидко вибігли на вулицю, вони були такі раді, що побачать галявину,  про яку  так багато чули.

“Дівчатка, не йдіть так швидко, я  не встигаю, ” – вигукувала навздогін бабуся.

Вони вже не бігли так швидко,а роздивлялись  пейзажі , намальовані природою.

Тихенький вітерець гойдав гілки дерев та квіти, що росли  на пагорбах. По блакитному і світлому небу пливли хмарки, ніби  грались білі баранчики. Посмішка на обличчі дітей додавала нових барв природі. Надворі ніби вирувало щастя: пташки співали, дзвеніли потічки, звірі ніби грались з листочками дерев. Вони зовсім не боялись людей, що для нас було б здивуванням. Настуня вибрала з кошика горішки і  годувала зі своєї руки білочок, а Яна гралась з маленьким їжачком. Бабуся не могла надивитись на них і бачила, що кожна з них любить і піклується про природу. Тому вона вирішила показати їм галявину звірів, про яку  мало хто знав.  

Через декілька хвилин вони дійшли до річки. Вода в ній була чиста та прозора і дуже швидко текла. Бабуся піднімалась верх до стіни, по якій протікав водоспад. Дівчата мовчки піднімались на верх, вони були щасливі, адже побачили таку красу, яку не бачили зроду. Піднявшись на верх ,вони знову подивились на річку, на ліс, на гори, з висоти вони були зовсім іншого виду. Можна було побачити широкоплечі дуби, які мов гриби, розкидані по полях, верби які похилились до води , ніби хочуть напитися. А річка, наче змійка, в’ється між деревами. Коли дівчата налюбувались красою природи і вже хотіли іти за бабусею та   коло себе вони нікого не побачили. Спочатку вони  злякались, але потім побачили, що поза потоком річки є якась ущелина. Підійшовши ближче, Настя побачила прохід, зайшовши туди, дівчата не бачили виходу, та, поблукавши печерою, вони найшли вихід. Стоячи на обриві скали, дівчата побачили внизу бабусю. Та не лише це привернуло увагу. Це місце не могло зрівнятись ні з чим. Воно водночас було спокійне та тихе, але щось надавало йому грізності та величності. Його красу було важко передати словами.   Дівчата затамували подих, адже не кожного разу випадає можливість побачити  всі барви природи.  Навкруги все було таке чудове та веселе, що їм хотілося стрибати від щастя. Та вони не шуміли, навіть не розмовляли , щоб не налякати звірів, які там були.

Місце, куди вони попали, здавалось, не мало кінця. Адже за горами були ще гори, по яких росли високі та стрункі дерева, серед яких грались косулі та олені. З іншого боку були поля,але  їм теж не було кінця. На деякий час здалось, що вони займають всю планету. Настя ніби злилась з природою, вона додавала місцевості іскринки. Її руде, недовге волося додавало зеленим полям насиченості. Її зелені очі ніби сміялись до природи, вона сама була ніби цариця весни. Їй швидко вдалось знайти спільну мову з тваринами, з рослинами. Мов вона вже не людина , а якась тварина чи  рослина. Сестри захопились красою та вишуканістю  місцевості. Кожній з них щось припадало до душі. В тихому  та спокійному озері знайшла себе Яна,  в її  блакитних очах відбивався відблиск води. Озерце здавалось невелике, але  темна безодня озера свідчила про його глибину. В ньому відбивались гори та птахи, що поруч пролітали. Випадково Яна побачила пташку, вона привернула увагу до себе  своїм забарвленням. Її незвичне поєднання кольорів   свідчило про незвичайність птаха. Синє, зелене, жовте та червоне забарвлення захоплювало увагу дівчинки.

Дівчата ще довго гуляли з бабусею по чарівній галявині. Вони побували в зеленому тунелі,  в якому росли найрізноманітніші квіти, яких ще не бачив світ. Це все так сподобалось сестрам, що вони залишалися б тут ще дуже довго, та їм було потрібно повертатись.

Прийшовши додому,  дівчата повечеряли та лягли спати. Але ще довго не могли заснути. Вони роздумовували про незвичайну галявину, на якій побували. Їм хотілось іще побувати  в цьому незабутньому місці, де немає проблем, де є тільки добро та спокій. В своїх снах вони,мабуть, мандрують незабутньою країною, яка залишила тільки добрі спогади.

                                                                                                           

2. Важка втрата

Пройшло 4 роки,Насті і Яні вже 17років. В їхньому житті відбулось багато цікавих речей.Та за весь цей час вони ні на мить не забували про першу прогулянку таємничою галявиною. Ще багато разів дівчата приходили туди в різні  події свого життя. Коли було самотньо  або щось хвилювало їх,  вони завжди  приходили сюди. Тут вони знайшли собі друзів. Яна, як всі вже зрозуміли, подружилась з пташкою і назвала її Беті. А Настя подружилась з ведмежатком, якого  назвала Олівером. Хоч звірі не могли з ними розмовляти, та вони приносили радість дівчатам ,яку не могла принести жодна людина. Сестри постійно піклувались  природнім середовищем, як і маленькими.

Бабуся передала свій дар обом внучкам, та найбільш розвинути його вдалось Анастасії. Вона  навчилась лікувати людей за допомогою трав та  не забувала турбуватись про рослини, які допомагають їй у лікуванні людей та тварин. Яна також  мала такі знання, але їй це давалось важче, ніж сестрі. Хоч вони були двійнятами , та   не були схожі одна на  одну.   Між ними була близькість і довіра, якої немає в багатьох людей. Кожна з них знала про мрії, бажання, захопленість та слабкі місця іншої. Бабуся передчувала і знала, що в одній з них відродиться почуття , яке буде загрозою для всіх.

Одного разу, коли дівчата ранком пробудились, склалось  таке враження, що надворі вечір. Важкі похмурі хмари звисали над  вершинами гір. Холодний вітер гойдав гілки дерев та нахиляв голівоньки квітів до землі. Із стріхи  будинку капали прозорі краплини дощу. Визирнувши у віконце, хотілось зробити собі чаю, вкритись теплою ковдрою та сидіти на  лежанці, забувши про похмуру погоду за вікном. Але щось було не так.  У дівчат було дивне передчуття, ніби повинна відбутись якась подія, що змінить їхнє життя. Те  передчуття  їх не підвело.

Бабуся поралась по господарству. Дівчата застелили ліжко, умились та пішли допомогти бабусі. Яна зробила сніданок, а Настя нагодувала домашніх тварин. І вони сіли снідати яєчнею зі смачними млинцями. Бабка   пішла до річки по воду, щоб прати. Спустившись до води, вона держалась однією рукою за гілку, а другою зачерпнула води. Почувся хряскіт, гілка, за яку трималась бабуся, зламалась, і вона впала в річку. Вода була дуже холодною,  а берег річки високим, тому, не маючи за що схопитись, бабуся не могла вибратись з води. Та, на щастя, Настя ішла допомогти бабці  нести воду, побачила вже знесилену бабусю Олену і швидко  витягнула її на берег. “Допоможіть! Допоможіть!”- кричала перелякана Настя. Почувши чийсь галас, прибігла Яна та допомогла сестрі завести бабусю до будинку. Дівчата весь день були біля постраждалої. Через холодну воду в річці вона мала дуже сильний жар. Та дівчатам вдалось його знизити за допомогою знань, яких навчила їх бабуся. Прийшовши до тями, бабка попросила Яну вийти, залишившись з Настею наодинці, вона зняла з шиї свій талісман. Це був хрестик, який дістався їй в спадок від своєї бабусі. “Бережи його , він дасть тобі сили у майбутньому,”- сказала пошепки бабуся. За вікном щось грюкнуло Настя відкрила віконце, щоб подивитись, що там,  та нічого не було , вона залишила  відкриту кватирку,  щоб до кімнати  заходило свіже повітря. Як тільки вона сіла на стільчик, біля ліжка бабусі завіяв легенький вітерець та потім за ним ніби пливли пелюстки ромашок. На деякий час здалось, що це пір*їнки ,адже торкаючись біленької шкіри дівчини, вони ніжно лоскотали. Та раптом повіяв сильний вітер, пелюстки швидко, мов ураган, обертались над ліжком бабусі. Настя перелякалась і відійшла до дверей, вона вже хотіла іти за допомогою та вітер вщух, підійшовши до ліжка, де лежала бабуся, вона нікого не побачила, тільки декілька біленьких пелюсток. В голові дівчини запаморочилось, в очах потемніло ,і вона вже непритомна впала на підлогу.

Отямившись, вона лежала на ліжку, а біля неї сиділа Яна. Вона поклала змочену водою  марлю їй на чоло. Настя хотіла встати та в голові ще паморочилось.  Що з бабусею?- роїлись думки у дівчини. Яна відкрила вікно, тут,  пелюстки покружляли і зникли . Вона взяла настоянку, яка стояла на верхній полиці, накрапала декілька крапель  та дала випити Настусі. Після ліків та швидко заснула.

Пройшов тиждень, та сестри все важче переживали важку втрату. Анастасія ніяк не могла змиритись з подією, яка сталась в неї на очах. Іноді вона хотіла, щоб все це було сном , і вона скоро прокинеться.  Вночі їй снились жахи,  тому вона не раз прокидалась серед ночі.

Одного разу Настя ранком пробудилась і побачила надворі Яну, яка поралась по господарству. Настя побачила здалека пелюстки ромашок, вона так злякалась, що може втратити єдину рідну людину, яка в неї залишилась. З переляку вона швидко вибігла на двір. Яна  побачила сестру та не розуміла що сталось. “Тікай швидко!”- кричала Настуся, намагаючись вберегти її. Та коли Яна повернулась,  на неї налетіли ті самі пелюстки, що й на бабусю.”Ні, поверніться, ні”- кричала вслід сестра.

“Прокинься,”- казала Яна, намагаючись розбудити сестру. Настя , прокинувшись, швидко обняла Яну.”Ні вони тебе не заберуть, я тебе не віддам”. “Заспокойся, це всього лише сон”- утішала її Яна.

Через деякий час сестри зуміли позабути це, наче страшний сон, та осадок  залишився. Дівчата стали сваритись по дрібницях, їм не вистачало тієї підтримки, що вони мали від  бабусі. Одного дня сестри побачили у своєму селищі незнайомого парубка. На вигляд непоганий, та за ставленням до своєї бабусі і добротою, можна було побачити його характер. Дівчатам звісно сподобався незнайомий хлопець, і вони вирішили познайомитись.   Юнак, побачивши дівчат, підійшов першим. Вони довго розмовляли, парубок розказав про себе, що він з сусіднього селища приїхав до бабусі, звуть його Романом . Йому вдалось привернути увагу сестер до себе. Але дівчата також не пасли задніх, а вразили його своєю красою  та розумом.

Вже через місяць дівчата з Романом  були кращими друзями. Він частенько заходив до Насті і Яни. Та не лише дружба була між ними, було і кохання. Сестри по самі вуха закохались в парубка. Та любив він лише одну – єдину. Для нього не було іншої, вона ніби зачарувала його до себе. І одного разу він вирішив їй признатись, та не знав як і попросив допомоги  у її сестри ,може вона підказала б йому щось.

Було це в середу. Надворі сяяло сонце, на блакитному небі не було ні хмаринки . На гілках черешні, яка розцвіла наче лілея, співали пташки. Солов’їний голосок  лунав до кожного будинку. В домі сестер панувала весна, біля розкритого віконця  в горщечках росли квіти. Їх було так багато, що, сівши на ліжко в кімнаті, здавалось, що сидиш на м’якенькій травичці, а біля тебе ростуть квіти та співають птахи. Прокинувшись, Настя швидко зібралась та вирушила до лісу за травами. По дорозі вона зустріла Романа, він допоміг їй збирати різні трави і розмовляв з нею. Коли вони підійшли до старого дуба, який стояв посеред галявини, він взяв її за руку і сказав про свої почуття до неї. Вона звісно ж була рада та гордість не давала це показувати, тому вона лише  мило посміхнулась у відповідь. А він і не чекав відповіді. Тому вони так само йшли додому. Зупинившись біла двору Насті, вони ще жартували, та  потім вона сказала:”Я тебе люблю…”, ніжно поцілувавши Романа. Зайшовши в будинок, вона все розповіла Яні. Вона звісно ж  ревнувала сестру та водночас раділа.

Кохання між Романом і Настею звісно ж не було таким палким, як нам звикли описувати. Та їм  цього й непотрібно було, вони лише просто любили одне одного і були разом.

                                                                                                      

3. Війна чи мир

Через деякий час між найріднішими людьми почалась війна. Сестри  завжди сварились,  та одного  дня після чергової сварки,  не витримавши, Яна зібрала речі і поїхала. Що між ними сталось, не знає ніхто, та тільки Яну в селі ще довго не бачили. Настя звісно ж переживала за сестру та знайти її не змогла. Настя сама доглядала за рослинами і тваринами з “галявини звірів”, за що її там дуже любили.

Пройшов рік, Яна так і не з’являлась. Настя одружилась з Романом, та все не могла собі пробачити, що дозволила їй піти. Одного разу, впоравшись по господарству, Настя зустріла перехожого, який попросив води напитися. Ось балакаючи, він їй розповів про Королівну, що править сусідньою державою. і по королівству ходять слухи, що вона чаклунка.

Настя не задумовувалась над сказаним ,про що потім пожалкувала.

Дівчина зібрала кошик і  пішла на “галявину звірів”, де вона сиділа та любувалась пейзажем. Та, зайшовши в дивовижну  країну, на скелі вона побачила  цвяхом прикований лист. Настуся прочитала його та жахнулась : їй оголосили війну. “Збирай своє військо, бо настане час, і ніхто тобі вже не допоможе.” Читаючи останній рядок ,вона надіялась, що це просто розіграш, та її надії були марними.

Надворі гроза вже майже тиждень. Та Настю лякало не це. Вона була ніби в безодні, яка поглинала її з часом. Але рішучість, хоробрість дівчину не покинули. І вона вирішила боротись за чудесну галявину. Зайшовши до печери , вона знову знайшла листа. В якому було сказано, що  завтра на  широких полях у південь почнеться війна. Її здібність не допомогла знайти хоробрих вояків, які боролись би за це місце. Та ввечері ,вже знесилена  , Настя, сидячи на  шовковій  траві, згадала бабусині слова. Вона взяла рукою хрестик і сказала:”Ну, давай же, допоможи мені.” І він засіяв  веселковими барвами  та наче метелик пурхнув у небо. Повів дівчину до печери, що під скалою. Зайшовши туди, вона не повірила своїм очам. Там сиділи звірі , схожі на  людей. Побалакавши з ними, вона розповіла про небезпеку, яка чатує на тих. Та ці люди заспокоїли її і відправили додому. З  надією на допомогу, дівчина заснула на м’якенькому ліжку.

Вранці,  дівчина помчала з Романом у чарівну країну. Небо там вже не було таке світле та чисте, на ньому зависали важкі та грізні хмари. В далечі було видно велике військо та ніхто його не злякався. Обоє військ зійшлось на полі бою. Та не думала Настя, що керівником ворожого війська буде Яна. Це мала розпочатись найжахливіша війна всіх часів. На полі бою йшла війна між водою і вогнем. За одним махом Яниної руки загорілись плантації. Але зжавши в руці свій талісман, Анастасія так же швидко загасила те полум’я. Почалась війна , яка тривала не одну годину. Було багато втрат з обох сторін. Багато частин “галявини звірів” було втрачено. Та це не заспокоїло Яну. Зійшовшись в бою, Настя спитала: ” Навіщо це тобі?” “Навіщо?

–  Ти завжди була кращою за мене в очах бабусі. Ти забрала моє кохання! Ти  мала здібності до всього…”

  Відштовхнувши меча від грудей,Настя спитала:

– Через це? Через це ти розпочала війну. Ми ж з тобою сестри, ти найрідніша для мене людина. Через деякі непорозуміння ти готова знищити все це. Ти не розумієш, що робиш! 

Зупинився бій, сестри стояли одна на проти одної.

– Поглянь на цю красу, ти зможеш це знищити? Хіба цього нас  вчили, згадай першу прогулянку цією країною, згадай свого кращого друга Бетті. Ти готова зруйнувати її домівку? Поглянь на цих людей , які тут живуть, ти знищиш  їхню країну? Я думаю ні, адже  в тобі живе та маленька дівчинка, яка любила це все.

Декілька секунд мовчання і сестри обнялись. Та було вже багато втрачено. Великі поля і сади згоріли. Взявшись за руку, все відновили. Та несподівано з’явилась бабуся, вона розповіла, що лікувалась і знала ,що так буде.

  Через місяць  сестри жили в мирі та злагоді.

Здавалось би одна країна , а скільки всього трапляється в житті. Тому дівчата і багато людей доглядають за природою та навколишнім середовищем. Нас оточує багато прекрасного, але через зайнятість ми не звертаємо на це уваги. Про що потім шкодуємо. Життя коротке ,тому стараймось заповнити його тільки хорошими моментами.